Семінар на тему змін у ПК

Семінар на тему змін у ПК

ВИТЯГИ З МАТЕРІАЛІВ СЕМІНАРУ 16.01.2014
ПОДАТОК НА ПРИБУТОК.

1.1. Звітний період із податку на прибуток у світлі Закону №657 і поворотна фінансова допомога, дата визначення окремих доходів, податкові різниці

Для платників цього податку почав діяти річний базовий період, крім тих, хто згідно з п. 571 ПКУ подає звітність щокварталу.
. На що може вплинути ця зміна Податкового кодексу?
Поворотна фінансова допомога.
Таке уточнення щодо річного періоду впливає на облік операцій, стосовно яких є слова «на кінець звітного періоду», зокрема операцій із поворотною фінансовою допомогою.
Отже, для підприємств, які сплачують авансовий внесок із податку на прибуток, діють нові правила оподаткування фінансової допомоги. Нараховувати умовні проценти тепер потрібно, якщо фінансову допомогу отримано від платника податку на прибуток і не повернуто на кінець року, а не кварталу. Якщо ж фінансову допомогу отримано від інших платників податків, неповернені суми також включатимуться до доходу лише тоді, коли допомога залишилася неповерненою на кінець року.
Дата визначення доходів

З 01.01.14 р. фактично перестав діяти п. 13 підрозділу 5 розділу XX ПКУ. Він визначав, що для підприємств житлово-комунального господарства датою збільшення доходів від надання послуг ЖКГ є дата отримання коштів від споживача на банківський рахунок або до каси. Тобто для таких підприємств почали діяти загальні норми визначення доходів.

1.2. Нове в операціях із цінними паперами

Для емітентів боргових цінних паперів повернули правила податкового обліку, що діяли до 03.01.13 р. Прибуток або збиток від розміщення боргових цінних паперів слід визначати всією сумою в періоді їх погашення або викупу.
Оскільки з підрозділу 4 розділу XX ПКУ виключили п. 4, податковий облік операцій із цінними паперами та деривативами, придбаними до 01.04.11 р., ведуть за загальними правилами підпунктів 153.8, 153.9 і п. 31 підрозділу 4 розділу XX ПКУ. Тобто в тому самому порядку, що й операції з цінними паперами та деривативами, придбаними після набрання чинності розділом III ПКУ.
Також витрати на корпоративні права, не виражені в цінних паперах і придбані до 01.01.13 р., ураховують під час визначення фінансового результату від їх подальшого відчуження.

1.3. Нові правила встановлення строку корисного використання нематеріальних активів. Амортизація нематеріальних активів після 1 січня 2014 року
Нематеріальні активи без визначеного строку використання слід амортизувати від 2 до 10 років

1.4. ТРАНСФЕРТНІ ЦІНИ — У ЯКИХ ВИПАДКАХ ЦЕ СТОСУЄТЬСЯ ТРАНСПОРТНИХ ПІДПРИЄМСТВ (КОНТРОЛЬОВАНІ ОПЕРАЦІЇ, МЕТОДИ, ЗВІТНІСТЬ, ПЕРЕВІРКИ ТОЩО).

Нововведення щодо трансфертних цін зводяться до такого:
1. Трансфертне ціноутворення визначено в ПКУ як систему встановлення звичайної ціни товарів, результатів робіт і послуг в операціях, визнаних контрольованими згідно зі ст. 39 ПКУ.
2. Поняття звичайної ціни в ПКУ залишається (пп. 14.1.71 ПКУ), але умови її визначення, установлені ст. 39 ПКУ, а також перелік пов’язаних осіб (п. 14.1.159 ПКУ) тепер не поширюються на звичайну ціну поза межами контрольованих операцій.
Норми нової ст. 39 ПКУ застосовуються лише для визначення бази оподаткування в контрольованих операціях для цілей податку на прибуток і ПДВ (див. п. 39.7 ПКУ). Визначення пов’язаних осіб у ПКУ застосовується лише для цілей трансфертного ціноутворення (п. 14.1.159 ПКУ).
Основні групи пов’язаних осіб:
1. Особа, яка має понад 20% корпоративних прав прямо або через інших осіб.
2. Юридичні особи, у яких одна особа володіє понад 20% корпоративних прав прямо або через інших осіб.
3. Особа, яка призначає директора юридичної особи або 50% і більше складу її виконавчого органу.
4. Юридичні особи, у яких директорів або 50% і більше складу виконавчого органу призначає одна особа.
5. Юридичні особи, у яких 50% і більше складу виконавчого органу становлять ті самі фізичні особи.
6. Директор (президент) і підприємство, яке він очолює.
7. Юридичні особи, у яких той самий директор (президент).
8. Подружжя, батьки, діти, сестри, брати (якщо фізичні особи є пов’язаними, то особи, пов’язані з ними, також пов’язані між собою).

Отже, звичайна ціна застосовується:
– для обчислення податку на прибуток і ПДВ у разі здійснення операцій, визнаних у ПКУ контрольованими, із визначенням ціни за правилами ст. 39 ПКУ;
– в усіх інших випадках визначати звичайну ціну для неконтрольованих операцій або для розрахунку інших податків і зборів із використанням нової ст. 39 ПКУ не можна. У такому разі звичайну ціну слід визначати за критеріями терміна «звичайна ціна», наведеними в пп. 14.1.71 ПКУ.
Для ПДВ це означає, що під час продажів поза межами контрольованих операцій платник податку має визначати податкові зобов’язання виходячи з договірної ціни, без прив’язки до звичайних цін (див. абз. 1 п. 188.1 ПКУ). Скасовано прив’язку бази оподаткування ПДВ під час продажу імпортних товарів до митної вартості. Звичайна ціна залишилася переважно лише для операцій з основними засобами.
Для податку на прибуток це означає, що під застосування звичайних цін не підпадають операції з резидентами й нерезидентами, навіть пов’язаними, якщо ці операції не є контрольованими. Звичайні ціни залишилися лише для бартеру та окремих операцій з основними засобами. Також скасовано 20-відсотковий інтервал для ненарахування податкових зобов’язань, якщо ціна угоди відрізняється від звичайної ціни, та норму, яка забороняла відображати збитки за операціями з пов’язаними особами (пп. 153.2.6 ПКУ).
3. Операції є контрольованими, якщо за календарний рік їхня загальна сума дорівнює або перевищує 50 мільйонів гривень (без урахування ПДВ) у розрахунку на одного контрагента, який при цьому є:
1) пов’язаною особою — нерезидентом; або
2) пов’язаною особою — резидентом, який при цьому:
– задекларував податкові збитки в декларації з податку на прибуток за минулий рік;
– на початок податкового року застосовує спеціальний режим оподаткування;
– сплачує податок на прибуток або ПДВ не за базовою ставкою станом на початок року;
– не є платником податку на прибуток та/або платником ПДВ на початок податкового року; або
3) нерезидентом, зареєстрованим у державі, у якій ставка податку на прибуток на 5 і більше відсотків нижча, ніж в Україні, або таким, що сплачує податок на прибуток за ставкою, нижчою на 5 і більше відсотків, ніж в Україні. Перелік таких держав має бути затверджений КМУ. Довідково: в Україні податок у 2013 р. — 19%, у 2014 р. — 16%; на Кіпрі — 12%, тому з 2014 р. він не потрапляє до цього переліку країн.

1.5. Інші питання оподаткування податком на прибуток
У 2014 році — з 01.01.14 р. до 31.12.14 р. — основна ставка податку на прибуток становить не обіцяні раніше 16%, а 18%.
Відповідно, з 01.01.15 р. до 31.12.15 р. діятиме ставка податку на прибуток у розмірі 17%, а з 01.01.16 р. її знизять до 16%. Усе це з 01.01.14 р. закріплено в п. 10 підрозділу 4 розділу XX ПКУ. Таке нововведення традиційно порушує всім відомий принцип стабільності, на якому нібито має ґрунтуватися наше податкове законодавство: зміни до елементів податку не можуть вноситися пізніше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, у якому діятимуть нові правила та ставка (пп. 4.1.9, п. 71 ПКУ).
Для суб’єктів індустрії програмної продукції, які застосовують особливості оподаткування за п. 15 підрозділу 10 розділу XX ПКУ, ставка податку на прибуток не змінилася. Як і минулого року, вона становить 5%.
У зв’язку зі зміною основної ставки податку на прибуток хочемо зробити кілька важливих акцентів.
Оскільки до 01.01.14 р. ця ставка становила 19%, саме її платник у загальному випадку застосовує для розрахунку податкових зобов’язань за 2013 рік. Ми зазначили «у загальному випадку», оскільки для деяких видів діяльності діють інші ставки оподаткування прибутку. Наприклад, ті самі суб’єкти індустрії програмної продукції оподатковують прибуток від пільгової діяльності за 2013 рік за ставкою 5%. А прибуток від операцій із цінними паперами та деривативами, визначений згідно з підпунктами 153.8 і 153.9 ПКУ, потрібно оподатковувати за ставкою 10% (п. 151.4 ПКУ).
Також важливо пам’ятати, на що ще впливає зниження основної ставки податку на прибуток з 01.01.14 р.
Авансовий внесок під час виплати дивідендів. Виплачуючи дивіденди власникам корпоративних прав після 01.01.14 р., авансовий внесок із податку на прибуток потрібно нараховувати та сплачувати за ставкою 18% (звісно, за наявності підстав для його сплати, пп. 153.3.2 ПКУ). Причому незалежно від того, за який період виплачують дивіденди — за 2013 рік чи за попередні періоди — і коли їх було нараховано: до 01.01.14 р. чи після. Тобто в цій ситуації, на нашу думку, потрібно застосовувати ставку, чинну на момент сплати дивідендних авансів до бюджету. Це опосередковано підтверджує й роз’яснення в підкатегорії 102.15 Єдиної бази податкових знань (далі — ЄБПЗ). Крім того, таке правило вже неодноразово застосовували раніше у зв’язку зі зміною ставки податку на прибуток, зокрема ще до набрання чинності ПКУ (див. лист ДПАУ від 01.03.04 р. №3430/7/15-1117).

Виправлення минулих помилок. Виправляючи після 01.01.14 р. помилки, допущені до цієї дати, — як через уточнювальний розрахунок, так і через поточну декларацію, — суму заниження або завищення податкових зобов’язань визначають із застосуванням ставки податку на прибуток, чинної у звітному періоді, за який виправляється помилка та за підсумками якого виникла недоплата або переплата. Нагадаємо: з 01.01.04 р. до 31.03.11 р. основна ставка податку на прибуток становила 25%, з 01.04.11 р. до 31.12.11 р. — 23%, з 01.01.12 р. до 31.12.12 р. — 21%, з 01.01.13 р. до 31.12.13 р. — 19%. Такий підхід неодноразово підтверджувався відповідями в підкатегорії 102.03 ЄБПЗ.
Традиційно сюрприз отримали й підприємства, які здійснюють операції з цінними паперами (далі — ЦП). Причому сюрприз неприємний.
Від’ємний фінансовий результат операцій із ЦП, сформований на 01.01.14 р., заборонили враховувати під час визначення фінансового результату за операціями із ЦП за підсумками звітних періодів 2014 року. Це обмеження закріпили в п. 32 підрозділу 4 розділу XX ПКУ.
Фактично платникам у 2014 році так і не дали скористатися щонайменше пп. 153.8.3 ПКУ, згідно з яким перевищення за підсумками звітного періоду:
— збитків від операцій із біржовими ЦП над прибутками від таких операцій переносять на зменшення загального фінансового результату за операціями з такими ЦП у наступних звітних періодах до його повного погашення;
— збитків від операцій із позабіржовими цінними паперами над прибутками від таких операцій переносять на зменшення загального фінансового результату за операціями з такими ЦП у наступних звітних періодах протягом 1095 днів, що настають за звітним періодом виникнення такого від’ємного значення фінансового результату.
Ми недарма наголосили саме на 2014 році. Це обмеження однозначно сформульоване як тимчасова заборона на врахування збитків від цінних паперів за 2013 рік. Тому, якщо його не продовжать на 2015 рік чи далі, такі збитки, на нашу думку, можна буде врахувати під час розрахунку фінансових результатів за операціями із ЦП в окремому обліку цінних паперів за звітні періоди 2015 року.
Скептики для порівняння можуть поглянути на формулювання п. 31 підрозділу 4 розділу XX ПКУ, який минулого року «обрізав» від’ємний фінансовий результат за операціями із ЦП, деривативами та корпоративними правами, не вираженими в цінних паперах, сформований на 01.01.13 р. Його заборонили враховувати під час визначення фінансових результатів за операціями з такими активами «у наступних звітних податкових періодах», тобто назавжди.
Також звертаємо увагу: обмеження в новому п. 32 підрозділу 4 розділу XX ПКУ стосується врахування від’ємного фінансового результату виключно за операціями із ЦП, тобто не зачіпає збитків від операцій із деривативами та корпоративними правами, не вираженими в цінних паперах, наприклад частками в ТОВ.
Водночас не виключаємо, що контролюючі органи поширять цю норму і на збиток 2013 року від операцій з акціями приватних АТ та ЦП, емітованими нерезидентами. Вважаємо, що підстав для цього немає, адже для них установлено інший, ніж для решти ЦП, порядок податкового обліку. Так, згідно з п. 153.9 ПКУ фінансовий результат від операцій із продажу та інших способів відчуження корпоративних прав, не виражених у цінних паперах, акцій ПрАТ і цінних паперів, емітованих нерезидентами, розраховують як різницю між доходом від такого відчуження та сумою витрат на придбання відповідних ЦП і корпоративних прав. Прибуток від таких операцій включають до доходів, а збиток — до витрат, які враховують під час визначення об’єкта оподаткування. Тобто останній узагалі не бере участі в подальшому визначенні фінансового результату за операціями із ЦП.
І ще кілька слів про те, звідки взяти збитки 2013 року від операцій із ЦП, право на врахування яких обмежено. Звісно, основою розрахунку є дані бухгалтерського обліку, підтверджені первинними документами. Крім того, виходячи з норм ПКУ, такі збитки мають бути відображені в декларації з податку на прибуток за 2013 рік. Однак чинна форма Податкової декларації з податку на прибуток підприємства, затверджена наказом Мінфіну України від 28.09.11 р. №1213, у частині окремого податкового обліку цінних паперів (додаток ЦП), як і в деяких інших аспектах, не відповідає нинішнім реаліям оподаткування за ПКУ. Фактично деклараційний «віз», як завжди, на квартал-два відстав від «коня» Податкового кодексу. Щоправда, проєкт оновленої декларації вже існує і навіть розміщений на сайті Міністерства доходів і зборів України. У проєкті додатка ЦП, адаптованого до чинних правил окремого обліку цінних паперів, передбачено місце для від’ємних фінансових результатів. Залишається сподіватися, що нова форма декларації з’явиться хоча б у січні, а не після закінчення граничних строків подання податкової звітності за 2013 рік.

2. Облік платників податків та адміністрування податків

З 01.01.2014 р. здійснення операцій, що оподатковуються ПДВ, уже не буде обов’язковою вимогою для добровільної реєстрації платником ПДВ.
Подібні зміни стосуються й подання заяви про обрання спрощеної системи оподаткування: її можна буде надати державному реєстратору під час подання документів для державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи — підприємця (Закон України №443-VII від 05.09.2013 р.).

З 01.01.14 р. повідомлення за формою №20-ОПП платники подають за своїм основним місцем обліку, а не за місцезнаходженням об’єктів оподаткування та об’єктів, пов’язаних з оподаткуванням, як було раніше (абз. 4 п. 63.3 ПКУ). Якщо відбуваються зміни в облікових даних платника, про які він має повідомити орган доходів і зборів, повідомляти потрібно не про все. Зокрема, можна не повідомляти про зміни, які потрапляють до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців (далі — ЄДР) і, відповідно, до контролюючого органу за основним місцем обліку платника. У разі зміни місцезнаходження заяву про це до органу доходів і зборів за новим місцем подають лише юридичні особи та їхні відокремлені підрозділи, які через особливості державної реєстрації не включені до ЄДР.

Якщо відбуваються зміни в облікових даних платника, про які він має повідомити орган доходів і зборів, повідомляти потрібно не про все. Зокрема, можна не повідомляти про зміни, які потрапляють до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців (далі — ЄДР) і, відповідно, до контролюючого органу за основним місцем обліку платника. У разі зміни місцезнаходження заяву про це до органу доходів і зборів за новим місцем подають лише юридичні особи та їхні відокремлені підрозділи, які через особливості державної реєстрації не включені до ЄДР.

Податкові повідомлення-рішення. З 8 січня 2013 року почав діяти Порядок направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затверджений наказом Мінфіну від 28.11.2012 р. №1236. Він замінив попередній Порядок, затверджений наказом ДПСУ від 22.12.2010 р. №985.
Заміна одного документа іншим не спричинила суттєвих змін. Мінфін обмежився незначним уточненням процедури направлення податкових повідомлень-рішень. Платникам податків, як і раніше, доводиться мати справу з 11 формами таких повідомлень-рішень. Це різноманіття пояснюється великою кількістю функцій контролюючих органів (ст. 191 ПКУ) та значним переліком підстав для визначення ними грошових зобов’язань (ст. 54 ПКУ, п. 2.1 Порядку №1236).

Перевірки фізичних осіб. З 10 травня 2013 року почав діяти Порядок оформлення результатів документальних перевірок дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Для позапланової податкової перевірки з’явилася нова підстава — закриття постійного представництва або відокремленого підрозділу юридичної особи, зокрема іноземної компанії (пп. 78.1.7 ПКУ). Крім того, у запитах про надання інформації та документів органи доходів і зборів зобов’язані зазначати дані та/або факти, з якими пов’язані підстави для направлення запиту платнику (підпункти 78.1.1, 78.1.4, 78.1.9 ПКУ).
З 1 січня 2014 року набере чинності Закон України від 24.10.2013 р. №657-VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо обліку та реєстрації платників податків і вдосконалення деяких положень». Змінилися підстави для проведення позапланових перевірок (ст. 78 ПКУ). Депутати зобов’язали податківців зазначати в запиті до платника інформацію про те, які саме можливі порушення виявлено контролюючими органами за результатами перевірок інших платників або отримання податкової інформації (пп. 78.1.1); які недостовірні дані виявлено та в яких поданих деклараціях (пп. 78.1.4); яка інформація міститься у скарзі щодо ненадання платником податкової накладної покупцю або порушення правил її заповнення (пп. 78.1.9). Особливий інтерес становить також зміна підходу до застосування штрафних санкцій за окремі податкові правопорушення. Зокрема, уточнено, що далеко не кожне подання декларації за формою №1ДФ із недостовірними відомостями чи помилками має каратися штрафом у розмірі 510 грн (1020 грн — за повторне правопорушення протягом року) (п. 119.2 ст. 119 ПКУ). Така відповідальність загрожує роботодавцю лише тоді, коли «такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов’язань платника податку та/або до зміни платника податку». Однак навіть за таких порушень роботодавець може уникнути штрафу: необхідні зміни на випадок самостійного виправлення помилок внесено як до п. 119.2 ст. 119, так і до ст. 50 ПКУ.
Зміни торкнулися також положень ст. 127 ПКУ (штрафи в розмірі 25%, 50% або 75%). У цій статті спеціально уточнено, що ці «штрафи не застосовуються, коли ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податку на доходи фізичних осіб самостійно виявляється податковим агентом під час проведення перерахунку цього податку, передбаченого пунктом 169.4 статті 169 цього Кодексу, та виправляється в наступних податкових періодах протягом податкового (звітного) року згідно з нормами цього Кодексу».
Зміни до п. 120.2 ст. 120 ПКУ покликані чітко встановити умови накладення штрафу в розмірі 5% за порушення процедури виправлення податкових помилок. Поки що ця норма встановлює відповідальність за невиконання платником «вимог, передбачених абзацом другим пункту 50.1 статті 50 цього Кодексу, щодо умов самостійного внесення змін до податкової звітності». Однак у зазначеному абзаці немає жодних вимог. Натомість тепер у ст. 120 увагу зосереджено на вимогах третього — п’ятого абзаців п. 50.1 ст. 50 ПКУ. Це означає, що п’ятивідсотковий штраф загрожуватиме платникам, які під час самостійного виправлення помилки порушать установлений порядок такого виправлення.

Перевірки платників податків — фізичних осіб (наказ Мінфіну від 14.03.2013 р. №395). Цей Порядок розроблено для використання посадовими особами органів ДПС під час оформлення матеріалів документальних перевірок фізичних осіб. Ідеться про фізичних осіб — резидентів і нерезидентів, зокрема самозайнятих осіб, які мають, отримують або передають об’єкти оподаткування чи здійснюють діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування, та на яких покладено обов’язок зі сплати податків і зборів. Податківці мають право проводити планові й позапланові, виїзні та невиїзні перевірки діяльності фізичних осіб. Однак, ураховуючи особливий статус цих суб’єктів, у Порядку увагу зосереджено переважно на документальних перевірках, які проводять у приміщенні податкового органу. Письмові повідомлення про запрошення до податкових органів мають надсилатися платникам рекомендованими листами з повідомленням про вручення або вручатися особисто платникам чи їхнім законним уповноваженим представникам. У запрошеннях потрібно зазначати підстави запрошення, час і дату, на яку запрошується платник або його представник, а також місце проведення перевірки. Перед початком документальної перевірки діяльності платника за місцезнаходженням податкового органу посадова особа, відповідальна за її проведення, зобов’язана прийняти надані платником оригінали документів, пов’язаних із діяльністю за період, що перевіряється. Документи приймають за описом, який платник складає за власним бажанням. Після завершення перевірки отримані документи повертають платнику. Результати документальних перевірок оформлюють у формі акта або довідки. Якщо під час перевірки встановлено порушення, складають акт, а за відсутності порушень — довідку. Акт документальної перевірки має містити систематизований виклад виявлених фактів порушення норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи ДПС. В акті викладають усі істотні обставини діяльності платника, що стосуються фактів виявлених порушень. Акт або довідку документальної перевірки складають у двох примірниках, підписують особи, які проводили перевірку, та реєструють в органі ДПС протягом 5 робочих днів із дня, наступного за днем закінчення встановленого строку перевірки. Після цього акт або довідку надають платнику чи його законному представнику для ознайомлення та підписання. У разі незгоди з висновками перевірки або фактами й даними, викладеними в акті, платник має право подати заперечення до органу ДПС за основним місцем обліку протягом 5 робочих днів із дня отримання акта чи довідки. На розгляд таких заперечень податковому органу відводиться 5 робочих днів. За результатами розгляду акта перевірки, заперечень та інших матеріалів ухвалюють відповідні податкові повідомлення-рішення.

Цього року щодо платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, можуть застосовуватися електронні перевірки (п. 17 підрозділу 10 розділу XX ПКУ).